Біографічна довідка

     Іван Якович Франко (27 серпня 1856, бойківське село Нагуєвичі на Дрогобиччині – 28 травня 1916 р., Львів; похований на Личаківському цвинтарі) – геніальний український письменник і вчений-енциклопедист, політичний і громадсько-культурний діяч, публіцист, критик, редактор і видавець тощо.

     Син коваля, він по матері походив із шляхетського роду Кульчицьких. Із відзнакою закінчив (1875) Дрогобицьку гімназію, де почав писати художні твори та перекладати кращі твори зарубіжної літератури. Навчався у Львівському (філософський факультет) і Чернівецькому університетах, а у Віденському 1893-го р. став доктором філософії.

     Замолоду потрапивши під вплив М.Драгоманова, зазнав переслідувань австрійської влади (три арешти й ув’язнення) за небажаний для неї напрям думок і дій, на що відповів новим завзяттям у змаганні за відродження рідного народу, людське добро і поступ. Один із фундаторів радикальної і національно-демократичної партій Галичини, він еволюціонував світоглядно від соціал-демократизму до українського самостійництва і соборництва.

     Автор 11 поетичних, 18 прозових збірок і численних публікацій поза ними. І.Франко, творець новітньої суспільної епопеї, пройшов значний творчий шлях від «запізнілого» романтизму, «наукового» реалізму і натуралізму до модернізму. Письменник-гуманіст оновив ідейно-тематичні обрії, образність, систему жанрів і стилів, галерею персонажів і т.п. української літератури, арсенал її біблійної, античної й міфофольклорної символіки, запліднивши своє слово державницькою і соборницькою ідеєю. Увійшов у канон найбільших майстрів як поет-новатор, усеохопний прозаїк і обдарований драматург, майстер-перекладач численних творів світового письменства. Писав художні твори не лиш українською, а й польською та німецькою мовами.

     І.Франко був чільним діячем націотворення та культури України (єднав її частини, розділені кордонами), першорядним фольклористом і українознавцем, редактором кращих часописів («Літературно-науковий вісник» і ін.) та видавцем. У скрутних галицьких обставинах зазнав колізії «суспільний працівник – митець», а в останні роки приватного життя – болючої психодрами. Незважаючи на те, Іван Франко прозірливо застерігав перед загрозами марксизму й тоталітаризму, а під кінець життя у творах, заборонених в СРСР, рішуче осудив експансіонізм і колоніальні устремління Росії. Він залишив представлену близько 500 виданнями величезну літературну і наукову спадщину. Вона перекладалася десятками мов світу, і значення її важко переоцінити. Всі люди доброї волі шанують велич і світлу пам’ять українського Мойсея.